Є сварки, які здаються майже знайомими напам’ять. Тема вже звучала. Аргументи відомі. Кожен не раз пояснював, що саме його зачіпає і чого він очікує від іншого. Можливо, після попередньої розмови Ви навіть домовилися, помирилися або вирішили більше до цього не повертатися. Але минає кілька днів чи тижнів — і виникає відчуття: ми знову тут. Іноді навіть слова майже ті самі. Іноді привід інший, але фінал дивно знайомий.

Виснажує не лише сама сварка, а й відчуття, що Ви вже були в цій точці й начебто все сказали. Якщо Ви вже все обговорили, чому самого розуміння виявилося недостатньо? Чому розмова завершилася, а конфлікт — ні? Закінчити конкретну сварку і змінити те, що робить її повторюваною, — різні завдання.

Тому корисно поставити інше запитання. Не лише: «Через що ми знову посварилися?», а й: «Що саме тут повторилося?» Повторюватися можуть різні речі — і від цього залежить, що саме потребує змін.

Ви вже це обговорювали. Чому конфлікт повертається?

Після розмови партнери можуть краще розуміти одне одного, вибачитися і навіть про щось домовитися. Але між «ми поговорили» і «змінилися умови, через які проблема виникає» є відстань. Можна добре зрозуміти, чому партнерові важко, але не змінити розподіл навантаження. Можна погодитися, що певна поведінка ранить, але в наступній напруженій ситуації знову діяти звичним способом. Можна щиро помиритися і залишитися з тією самою різницею в потребах, пріоритетах чи межах.

У дослідженнях парних стосунків є поняття повторюваних суперечок — конфліктів, які не вичерпуються одним епізодом, а повертаються знову. У дослідженні Рейчел Маліс і Майкл Ролофф за участю 219 людей автори спостерігали, зокрема, повторення послідовності «вимога — відсторонення» в наступних епізодах тієї самої суперечки. Дослідження описує один із можливих механізмів повторення: разом із темою може повертатися знайомий спосіб, у який партнери реагують одне на одного.

Повторюється не лише тема — повторюється цикл

Подія та її значення

Конфлікт починається з того, що сталося, і з того, що ця подія означає для кожного. Партнер не відповів на повідомлення. Запізнився. Знову не зробив те, про що домовлялися. Витратив гроші без обговорення. Не підтримав у важливий момент.

Поруч із самим фактом швидко виникає інтерпретація: «зі мною не рахуються», «мене контролюють», «на нього не можна покластися», «мене знову не чують». Одна й та сама подія може мати різне значення в різних стосунках і навіть для тієї самої людини за різних обставин. Між подією і реакцією є ще одна ланка — як людина зрозуміла те, що сталося. Спочатку варто побачити саме цей зв’язок. Глибші пояснення — дитячий досвід, особливості прив’язаності чи інші чинники — мають сенс тоді, коли вони справді допомагають зрозуміти конкретний конфлікт, а не підміняють його готовою психологічною схемою.

Реакція одного змінює те, що робить інший

Далі виникає послідовність. Умовно її можна описати так:

подія → значення → емоція → дія одного партнера → відповідь іншого → нове тлумачення цієї відповіді → наступна дія.

Наприклад, один партнер сприймає мовчання як байдужість і починає наполегливіше вимагати відповіді. Інший переживає цю наполегливість як тиск і ще більше закривається. Це закривання здається першому ще переконливішим доказом байдужості — і тиск посилюється.

Такі реакції взаємопов’язані. Поведінка одного створює нові умови для наступної реакції іншого; відповідь іншого, своєю чергою, змінює ситуацію для першого. Велике поздовжнє дослідження конфліктної поведінки та сприйняття стосунків показало складні двобічні зв’язки, а не просту схему, у якій одна реакція автоматично породжує іншу.

Один із добре досліджених прикладів — послідовність «вимога — відсторонення»: один партнер наполягає на обговоренні, відповіді або зміні, а інший уникає, мовчить, відходить чи припиняє розмову. У щоденниковому дослідженні 116 подружніх пар Лорен Папп, Крістіна Курос та Е. Марк Каммінгс виявили обидва напрямки цієї послідовності — і «чоловік вимагає / дружина відсторонюється», і навпаки. Роль того, хто порушував конфліктне питання, була пов’язана з роллю того, хто більше вимагав змін. Тобто один і той самий партнер не обов’язково завжди «вимагає», а інший завжди «відсторонюється»: має значення, яка саме тема обговорюється і хто в цій темі більше прагне змін.

Окремо про цей конкретний цикл: коли один наполягає на розмові, а інший закривається.

Привід може змінюватися, а послідовність — залишатися знайомою

Партнери в одному просторі, але на емоційній відстані після конфлікту

Дві сварки можуть початися через різні речі, але переживатися як одна й та сама. Учора — через запізнення, сьогодні — через гроші, завтра — через телефон за вечерею. Теми різні, але послідовність схожа: один відчуває, що його не врахували, різко ставить питання; інший чує звинувачення, захищається або віддаляється; перший сприймає це як підтвердження своєї початкової підозри; напруга зростає.

Побачити цю послідовність корисно. Але вона пояснює не кожен повторюваний конфлікт. Іноді головне відбувається на іншому рівні.

Одна й та сама сварка може повертатися з різних причин

«Ми постійно сваримося через одне й те саме» — це опис того, як пара переживає конфлікт. Причини повторення можуть бути різними.

Проблема справді не вирішена

Іноді проблема повертається тому, що вона досі не вирішена. Якщо один партнер систематично не виконує домовлену частину домашньої роботи, навантаження іншого нікуди не зникає після хорошої розмови. Якщо сімейного бюджету не вистачає, фінансова напруга не розчиняється від кращого розуміння почуттів одне одного. Якщо домовленість знову порушена, сама домовленість залишається предметом конфлікту.

Популярна формула «Ви сваритеся не через гроші, посуд чи запізнення — справжня причина завжди глибша» тут може тільки заважати. Дослідження Папп, Каммінгс і Гоук-Морі, засноване на щоденникових описах 748 домашніх конфліктів, показало, що грошові конфлікти порівняно з негрошовими були більш проблемними, повторюваними й частіше залишалися невирішеними — попри більшу кількість спроб розв’язати проблему.

Іноді гроші справді про гроші. Навантаження — про навантаження. Порушена домовленість — про порушену домовленість.

Між партнерами залишається стійка відмінність

Двоє людей можуть добре розуміти позиції одне одного і все одно хотіти різного.

Один потребує більше спільного часу, інший — більше автономії. Для одного фінансова безпека означає накопичувати, для іншого — мати можливість користуватися заробленим зараз. Один хоче частіше бачитися з родичами, іншому важливо обмежувати ці контакти. Тут може не існувати аргументу, після якого один із партнерів скаже: «Ти правий, моя потреба була помилковою».

Тоді конфлікт повертається тому, що сама відмінність нікуди не поділася. В інтегративній поведінковій парній терапії увага приділяється і зміні поведінки, і тому, як партнери обходяться з відмінностями, емоційною чутливістю та поляризацією. Частину розбіжностей можна вирішити. З іншими доводиться шукати спосіб жити й домовлятися, не вимагаючи, щоб дві різні людини стали однаковими.

Спосіб взаємодії сам підтримує конфлікт

Предмет суперечки може бути цілком реальним, а спосіб, у який партнери на нього реагують, — робити розв’язання дедалі складнішим.

Ознака цього добре помітна, коли теми змінюються, а хід подій залишається знайомим. Один ставить питання — інший захищається. Захист сприймається як небажання відповідати — питання стає жорсткішим. Жорсткіший тон сприймається як напад — з’являється ще більше захисту або відсторонення. Зрештою початкова тема майже зникає, а пара вже сперечається про тон, повагу, право говорити, небажання слухати або про те, «хто перший почав».

Тоді самої предметної домовленості може не вистачити: знайомий спосіб взаємодії здатен знову втягнути партнерів у ту саму послідовність. Водночас кращий спосіб розмовляти не скасовує реальної фінансової проблеми, нерівного розподілу навантаження чи порушеної межі. Зміст конфлікту і спосіб взаємодії потрібно бачити одночасно.

Нова ситуація щоразу набуває знайомого значення

Ще один рівень повторення — значення, яке людина надає різним подіям.

Запізнення, забуте прохання і погляд у телефон можуть об’єднатися в одну внутрішню формулу: «я для тебе не важливий». Для іншого запитання про запізнення, бюджет і плани на вихідні щоразу звучать як: «мене контролюють». Різні ситуації швидко потрапляють у вже знайому систему очікувань.

Значення поведінки залежить від контексту. Дослідження Росс та колег показало, що зв’язок між послідовністю «вимога — відсторонення» і подальшою задоволеністю стосунками відрізнявся залежно від соціально-економічних умов пари. Тому сама назва поведінки ще не пояснює, яку функцію вона виконує і які наслідки матиме в конкретному контексті.

Ці рівні можуть поєднуватися. У пари може бути реальна проблема з грошима, стійка різниця у ставленні до ризику, звична послідовність взаємних реакцій і знайоме значення «мене не чують» або «мене контролюють». Потрібно зрозуміти, що саме з цього відбувається у Ваших конфліктах.

Як побачити, що саме повторюється у вашому конфлікті

Візьміть два-три недавні епізоди, про які Ви самі сказали б: «це знову було те саме». Не всю історію стосунків — кілька конкретних ситуацій. Під час сварки події й реакції змінюють одна одну дуже швидко; тут завдання протилежне — уповільнити цю послідовність настільки, щоб побачити її окремі ланки.

Для кожного епізоду окремо дайте відповідь:

  1. Що сталося? Яка конкретна подія почала цей епізод?
  2. Що це означало для мене? Який висновок я зробив про партнера, себе або наші стосунки?
  3. Що я відчув?
  4. Що я зробив після цього?
  5. Що партнер зробив у відповідь?
  6. Як я витлумачив його або її реакцію?
  7. Що я зробив далі?
  8. Чим зазвичай закінчується такий епізод? Хтось іде? Ви замовкаєте? Миритеся? Виснажуєтеся і відкладаєте тему?
  9. Що після цього залишається невирішеним?

Потім продовжте послідовність:

І подивіться на завершення:

Сварка може припинитися, тому що обидва втомилися, треба вкладати дитину спати, один вийшов із кімнати або партнери помирилися. Але припинення сварки ще не означає, що проблема, через яку вона виникла, розв’язана.

Тепер порівняйте два-три епізоди за двома питаннями:

Що повторюється? Що НЕ повторюється?

Друге питання потрібне, щоб не підганяти різні конфлікти під одну вже знайдену схему. Можливо, повторюється предмет суперечки. Можливо — одна й та сама відмінність. Можливо — послідовність реакцій або значення, яке Ви надаєте різним подіям. А два епізоди, які спочатку здавалися однаковими, можуть потребувати різних пояснень.

У результаті Ви отримуєте не діагноз, а робочу гіпотезу про те, що саме повторюється. Її вже можна перевіряти на інших ситуаціях і уточнювати.

Побачити цикл — не означає сказати, що «винні обоє»

У стосунках люди впливають одне на одного. Те, що робить один партнер, змінює ситуацію, у якій відповідає інший. Але відповідальність за конкретні дії залишається за тим, хто їх здійснює.

Впливати на подальшу послідовність подій — не те саме, що відповідати за дії іншої людини. Підвищений голос одного партнера може вплинути на реакцію другого. Він не робить першого відповідальним за погрози, фізичне насильство чи сексуальний примус з боку другого. Формула «вони обоє підтримують цикл» стає хибною, коли стирає різницю між конфліктною взаємодією і примусом чи насильством.

Всесвітня організація охорони здоров’я відносить до насильства з боку інтимного партнера фізичну агресію, сексуальний примус, психологічне насильство та контролюючу поведінку. Тут на перший план виходять безпека, примус, співвідношення влади та відповідальність за конкретні дії. Описати послідовність взаємних реакцій у такій ситуації недостатньо.

Формат допомоги також залежить від цього розрізнення. Професійні рекомендації щодо пар, у яких присутнє насильство, передбачають окрему оцінку його характеру та безпеки. Спільна парна робота підходить не для кожної такої ситуації. Системний погляд має допомагати бачити взаємодію, а не розмивати відповідальність.

Що має змінитися, щоб конфлікт не повертався за тим самим сценарієм

Напрям змін залежить від того, що саме повторюється.

Якщо проблема справді не вирішена, потрібна зміна в реальній ситуації: новий розподіл обов’язків, інша фінансова домовленість, виконання або перегляд обіцянки, рішення щодо меж. Спокійніша розмова може допомогти домовитися, але предметне рішення все одно доведеться прийняти.

Якщо між партнерами залишається стійка відмінність, завдання полягає в тому, щоб знайти спосіб приймати рішення і жити з цією відмінністю. Взаємне розуміння не завжди її усуває. Дві окремі людини не повинні стати однаковими, щоб мати стосунки.

Якщо повторюється послідовність взаємних реакцій, предметом роботи стає сама послідовність. Потрібно побачити момент, у якому знайомий хід подій починає набирати силу, і зрозуміти, де можлива інша реакція. Тут уже йдеться про окрему практичну роботу, а не про пошук однієї «правильної фрази».

Якщо повторюється значення, варто розділити подію і висновок, який майже миттєво з неї виникає. «Він запізнився» і «я йому не важлива» — два різні твердження. «Вона запитала, коли я повернуся» і «вона мене контролює» — також. Висновок може точно описувати ширший контекст Ваших стосунків, може відповідати йому лише частково, а може спиратися на вже знайоме очікування. Це можна перевіряти, не переконуючи себе, що власне сприйняття «неправильне».

Те саме мовчання теж може означати різне. Воно може бути покаранням, способом уникнути відповідальності, спробою не сказати зайвого або реакцією людини, яка настільки перевантажена, що зараз не здатна продовжувати розмову. Зовнішньо однакова дія не завжди виконує однакову функцію.

Тому перше завдання — точно визначити: що саме у Вашій парі залишається незмінним і повертає конфлікт? Реальна проблема? Відмінність, із якою партнери не знайшли способу обходитися? Знайома послідовність реакцій? Значення, яке знову отримують різні події? Чи кілька цих рівнів одночасно?

«Ми знову сваримося через одне й те саме» — точний опис переживання. Пояснення починається там, де стає видно, що саме повторюється і що саме залишається невирішеним.

Саме це і дає більше ясності: велике й виснажливе «у нас усе повторюється» розпадається на конкретні речі. Десь потрібно змінити домовленість. Десь — знайти спосіб жити з відмінністю, яку неможливо скасувати аргументами. Десь — побачити послідовність реакцій, яка сама стала частиною проблеми.

Якщо самостійно відокремити зміст конфлікту від повторюваного способу взаємодії складно, це може стати предметом парної або індивідуальної психотерапевтичної роботи. Там можна детально розібрати конкретні епізоди, побачити, що в них справді повторюється, і визначити, що саме у Вашій ситуації потребує змін.

Джерела та дослідження

  1. Malis, R. S., & Roloff, M. E. (2006). Demand/Withdraw Patterns in Serial Arguments: Implications for Well-Being. Human Communication Research, 32(2), 198–216. DOI: https://doi.org/10.1111/j.1468-2958.2006.00009.x
  2. Papp, L. M., Kouros, C. D., & Cummings, E. M. (2009). Demand-withdraw patterns in marital conflict in the home. Personal Relationships, 16(2), 285–300. DOI: https://doi.org/10.1111/j.1475-6811.2009.01223.x Full text: https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC3218801/
  3. Johnson, M. D., Horne, R. M., Hardy, N. R., & Anderson, J. R. (2018). Temporality of Couple Conflict and Relationship Perceptions. Journal of Family Psychology, 32(4), 445–455. DOI: https://doi.org/10.1037/fam0000398 PubMed: https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/29723003/
  4. Papp, L. M., Cummings, E. M., & Goeke-Morey, M. C. (2009). For Richer, for Poorer: Money as a Topic of Marital Conflict in the Home. Family Relations, 58(1), 91–103. DOI: https://doi.org/10.1111/j.1741-3729.2008.00537.x Full text: https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC3230928/
  5. Ross, J. M., Karney, B. R., Nguyen, T. P., & Bradbury, T. N. (2019). Communication That Is Maladaptive for Middle-Class Couples Is Adaptive for Socioeconomically Disadvantaged Couples. Journal of Personality and Social Psychology, 116(4), 582–597. DOI: https://doi.org/10.1037/pspi0000158 Full text: https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC10626985/
  6. Christensen, A., & Doss, B. D. (2017). Integrative Behavioral Couple Therapy. Current Opinion in Psychology, 13, 111–114. DOI: https://doi.org/10.1016/j.copsyc.2016.04.022 Full text: https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC5096782/
  7. World Health Organization. (2013). Responding to intimate partner violence and sexual violence against women: WHO clinical and policy guidelines. Official WHO publication: https://www.who.int/publications/i/item/9789241548595
  8. World Health Organization. (2014). Health care for women subjected to intimate partner violence or sexual violence: A clinical handbook. WHO/RHR/14.26. Official WHO publication: https://www.who.int/publications/i/item/WHO-RHR-14.26
  9. Stith, S. M., McCollum, E. E., & Rosen, K. H. (2011). Couples Therapy for Domestic Violence: Finding Safe Solutions. Washington, DC: American Psychological Association. DOI: https://doi.org/10.1037/12329-000 Official APA page: https://www.apa.org/pubs/books/4317268