Ви хочете поговорити про те, що між вами відбувається. Повертаєтеся до теми, ставите запитання, просите не мовчати, намагаєтеся зрозуміти, що думає партнер. Але що наполегливіше Ви намагаєтеся домогтися розмови, то коротшими стають відповіді. Зрештою партнер замовкає, змінює тему, йде в іншу кімнату або просить залишити його в спокої.
Або Ви перебуваєте з іншого боку цієї ситуації. Від Вас знову чекають відповіді, хоча Вам здається, що зараз Ви не можете говорити спокійно або просто не знаєте, що сказати. Ви намагаєтеся припинити розмову, але партнер сприймає це як чергову відмову говорити й наполягає ще сильніше.
Зсередини кожному може здаватися, що він лише реагує на іншого. Один думає: «Якби зі мною можна було нормально поговорити, мені не довелося б так наполягати». Інший: «Якби на мене так не тиснули, мені не довелося б закриватися».
Так може виникати цикл, у якому спроби одного домогтися розмови й віддалення другого підсилюють одне одного. У дослідженнях парної взаємодії близьку послідовність називають послідовністю «вимога — відсторонення»: один партнер наполягає на обговоренні, відповіді або змінах, а інший віддаляється від розмови.
Ця модель описує не всі стосунки. Погрози, фізичне або сексуальне насильство, залякування, примус і систематичне контролювання партнера не можна зводити до формули «обоє підтримують цикл». Нижче я окремо поясню, де проходить ця межа.
Як виглядає цикл тиску й віддалення
Зазвичай усе починається з конкретної теми, яка для когось у парі справді має значення: грошей, близькості, дітей, розподілу обов’язків, довіри, стосунків із родичами, майбутнього пари або рішення, яке давно відкладається.
Один партнер хоче це обговорити. Він ставить запитання, повертається до того, що залишилося невирішеним, просить відповіді, визначеності або змін.
Другий говорить дедалі менше, замовкає, змінює тему, відкладає розмову, виходить із неї або емоційно віддаляється.
Для першого це може стати додатковою причиною наполягати. Питання важливе, а відповіді знову немає. З’являється відчуття, що проблему вкотре залишають невирішеною. Запитання стають наполегливішими, аргументів більшає, вимога відповісти посилюється.
Для другого саме ця наполегливість може стати причиною ще більше віддалитися від розмови.
Виходить послідовність:
важлива тема → спроба домогтися обговорення → віддалення → посилення спроби → посилення віддалення.
Дослідження послідовності «вимога — відсторонення» описують зв’язок між цими способами поведінки партнерів. Але було б неточно сказати, що одна дія завжди прямо спричиняє іншу. Мають значення тема конфлікту, його історія, стан обох партнерів, попередній досвід пари й обставини конкретної розмови.
Тому тут корисніше бачити послідовність: реакція одного стає новою ситуацією, на яку реагує другий, а його відповідь знову впливає на першого.
Чому спроба «нарешті поговорити» може посилювати віддалення
Для людини, яка прагне розмови, вона може бути способом повернути ясність, отримати відповідь, домовитися або переконатися, що проблему не залишать невирішеною.
Тому мовчання партнера може сприйматися не як пауза, а як продовження самої проблеми: ми знову не домовилися, він знову пішов від розмови, вона знову не відповідає.
За таких обставин бажання повернути партнера до розмови може посилюватися.
Для іншого партнера та сама ситуація може виглядати інакше. Він може відчувати дедалі більше напруження, не знати, що відповісти, або бачити, що кожна відповідь веде до нового запитання. Тоді мовчання, спроба завершити розмову чи відійти можуть бути спробою зменшити напруження або просто припинити розмову, яку людина в цей момент не хоче чи не може продовжувати. У конкретної людини причини можуть бути іншими.
Виникає парадокс: один посилює спроби говорити, тому що розмови стає менше; другий віддаляється ще більше, тому що спроби домогтися розмови стають наполегливішими.
Приписувати людям мотиви лише за цією поведінкою було б помилкою.
Мовчання саме по собі не доводить байдужості, маніпуляції чи «страху близькості». Наполегливе бажання поговорити саме по собі не доводить прагнення контролювати партнера.
Емоційне напруження справді вивчали як один із чинників, пов’язаних із послідовністю «вимога — відсторонення». Але дані не дають підстав пояснювати кожен такий випадок однією формулою на кшталт «нервова система партнера перевантажується, тому він закривається».
Це не обов’язково дві незмінні ролі
Коли одна й та сама ситуація повторюється роками, легко почати бачити дві постійні ролі: один завжди домагається розмови, другий завжди її уникає.
Дослідження показують складнішу картину. Має значення, про що саме сперечається пара і хто саме хоче змін у конкретному питанні.
Людина може наполегливо вимагати обговорення однієї теми — наприклад, розподілу домашніх обов’язків — і сама уникати іншої, яку порушує партнер.
У дослідженнях послідовності «вимога — відсторонення» поведінка партнерів була пов’язана, зокрема, з тим, чия проблема обговорюється і хто прагне змін. Дані про різностатеві й одностатеві пари також не дозволяють звести цей цикл до простої формули «жінки домагаються розмови, чоловіки закриваються».
У деяких вибірках і ситуаціях гендерні відмінності справді спостерігалися. Цього недостатньо, щоб пояснювати поведінку конкретної людини її статтю.
Так само одного повторюваного способу поводитися під час конфлікту недостатньо, щоб визначати «тип прив’язаності», особистісний тип або ставити психологічний діагноз.
В одній парі ролі можуть бути досить сталими. В іншій — змінюватися залежно від теми. Тому варто дивитися не лише на те, хто зазвичай більше говорить, а хто мовчить, а й на те, навколо яких питань і за яких обставин це відбувається.
Чому обоє можуть бути впевнені, що лише реагують на партнера
У цій послідовності дві фрази можуть звучати однаково переконливо:
«Я б не тиснув, якби зі мною можна було нормально поговорити».
«Я б не закривався, якби на мене так не тиснули».
Кожен добре бачить момент, коли поведінка партнера стала для нього причиною реагувати. Власна відповідь при цьому легко сприймається як вимушена — хоча для партнера саме вона стає наступною подією, на яку вже реагує він.
Тому суперечка нерідко перетворюється ще й на суперечку про те, хто почав першим.
Для розуміння повторюваного циклу продуктивніше простежити інше: що відбувається далі щоразу, коли ця послідовність запускається.
При цьому відповідальність не обов’язково ділиться навпіл.
Взаємний вплив і рівна відповідальність — не одне й те саме.
Навіть у звичайному конфлікті внесок партнерів у те, що відбувається, може бути різним. А коли у стосунках є насильство, примус, залякування або систематичний контроль, симетричне пояснення може приховати принципово важливу різницю між їхніми діями.
У ширшій статті про повторювані сварки ми розглядали, як пара може знову й знову відтворювати знайомий спосіб конфліктувати. Тут ми наблизили один конкретний фрагмент такої взаємодії: один намагається домогтися розмови, а другий дедалі більше віддаляється.
Що відомо з досліджень — і чого вони не доводять
Послідовність «вимога — відсторонення» досліджують у психології парних і подружніх стосунків протягом десятиліть. Дослідження показують, що більш виражена послідовність «вимога — відсторонення» пов’язана з нижчою задоволеністю стосунками та менш сприятливими показниками спілкування й розв’язання конфліктів.
Але слово «пов’язана» тут має значення.
Якщо певний спосіб взаємодії частіше спостерігається в парах із нижчою задоволеністю стосунками, це ще не доводить, що саме він односпрямовано спричинив погіршення. Результати досліджень, які спостерігали пари протягом певного часу, також не дають підстав зводити цей зв’язок до простої причинної формули.
Можливий складніший взаємозв’язок: труднощі у стосунках можуть створювати умови для посилення циклу тиску й віддалення, а сам цей спосіб взаємодії може бути пов’язаний із подальшими труднощами.
Тому твердження «цей цикл руйнує стосунки» було б сильнішим, ніж дозволяють наявні дані.
Так само немає підстав пояснювати кожен випадок однією універсальною причиною — статтю людини, стилем прив’язаності, емоційним збудженням або певним «типом нервової системи».
Для конкретної пари корисніше з’ясувати, навколо яких тем запускається ця послідовність, що відбувається перед віддаленням або посиленням тиску і як реакція кожного змінює наступний крок іншого.
Коли це вже не просто цикл тиску й віддалення
Не кожна ситуація, в якій один партнер наполягає, а інший віддаляється, є звичайною проблемою спілкування в парі.
Якщо у стосунках є погрози, фізичне насильство, сексуальний примус, залякування, систематичне контролювання поведінки партнера, обмеження його свободи або інші серйозні порушення безпеки, формула «Ви обоє підтримуєте цикл — кожному потрібно змінити свою частину» спотворює ситуацію.
Дослідження показують, що послідовність «вимога — відсторонення» може спостерігатися і в стосунках, де є насильство. Зовнішня схожість послідовності не робить насильство симетричною «проблемою спілкування».
Людина, яка віддаляється через страх перед агресією партнера, перебуває в іншій ситуації, ніж людина, яка хоче припинити звичайну напружену розмову. Так само вимога відповіді в умовах систематичного контролю має інший зміст, ніж наполеглива спроба обговорити нерозв’язану побутову проблему.
Взаємний вплив не означає рівної відповідальності.
Коли порушена безпека або один партнер має значно більше влади й використовує її для контролю над іншим, саме це має бути в центрі уваги. Пояснення через взаємний цикл не повинно приховувати цієї різниці.
Що може змінитися, коли пара починає бачити сам цикл
Побачивши цикл, пара може точніше сформулювати проблему.
До запитання «Чому він знову мовчить?» або «Чому вона знову тисне?» додається інше: що між нами відбувається перед тим, як один починає наполягати сильніше, а другий ще більше віддаляється?
Це дозволяє розрізнити дві речі: саму проблему і спосіб, у який пара намагається її обговорити.
Проблема при цьому нікуди не зникає. Якщо одному бракує близькості, якщо немає домовленості про гроші, порушена довіра або потрібно прийняти важливе рішення, побачити цикл — не означає відмовитися від цієї теми.
Але тепер можна помітити ще одну складність: спосіб, у який партнери намагаються розв’язати проблему, сам починає заважати її обговоренню.
У парній психотерапії це дозволяє досліджувати не тільки зміст суперечки, а й послідовність: що робить кожен, як він розуміє поведінку іншого і в який момент взаємодія знову повертається до знайомого сценарію.
Як саме починати складну розмову, обирати для неї момент, формулювати важливу тему й залишатися в діалозі — окреме питання. Воно потребує власного матеріалу, а не кількох універсальних порад наприкінці цієї статті.
Не хто винен, а що між вами повторюється
Коли один партнер дедалі наполегливіше намагається повернути розмову, а другий дедалі більше віддаляється, обидва можуть бути переконані, що лише реагують один на одного.
Побачити цю послідовність — не означає оголосити обох однаково винними або відмовитися від важливої теми. Це дозволяє помітити ще один рівень проблеми: не тільки те, про що Ви не можете домовитися, а й те, що відбувається між Вами щоразу, коли Ви намагаєтеся про це поговорити.
Якщо одна й та сама послідовність повторюється знову і знову і пара не може самостійно її змінити, це може стати предметом парної психотерапевтичної роботи. Тоді можна достатньо точно побачити, що робить кожен партнер, як він розуміє дії іншого і в яких місцях відповідь одного підсилює наступну реакцію другого.
Джерела та дослідження
- Schrodt P., Witt P. L., Shimkowski J. R. (2014). Метааналітичний огляд послідовності взаємодії «вимога — відсторонення» та його зв’язків з індивідуальними, стосунковими й комунікативними результатами. «Монографії з комунікації», 81(1), 28–58. DOI: https://doi.org/10.1080/03637751.2013.813632
- Christensen A., Heavey C. L. (1990). Гендер і соціальна структура у послідовності «вимога — відсторонення» під час подружнього конфлікту. «Журнал психології особистості та соціальної психології», 59(1), 73–81. DOI: https://doi.org/10.1037/0022-3514.59.1.73
- Baucom B. R., McFarland P. T., Christensen A. (2010). Гендер, тема й час у спостережуваній взаємодії «вимога — відсторонення» в різностатевих та одностатевих парах. «Журнал сімейної психології», 24(3), 233–242. DOI: https://doi.org/10.1037/a0019717
- Baucom B. R. та ін. (2015). Модель міжособистісного процесу поведінки «вимога — відсторонення». «Журнал сімейної психології», 29(1), 80–90. DOI: https://doi.org/10.1037/fam0000044
- Pickover A. M. та ін. (2017). Комунікація «вимога — відсторонення» в контексті насильства з боку інтимного партнера: значення для психологічних наслідків. «Журнал тривожних розладів», 52, 95–102. DOI: https://doi.org/10.1016/j.janxdis.2017.07.002
- Всесвітня організація охорони здоров’я. Насильство щодо жінок. Офіційне джерело ВООЗ: https://www.who.int/health-topics/violence-against-women